Є люди, які приходять у світ із яскраво вираженою місією. Ця місія служіння Спільному Благу робить їхнє життя мучеництвом і подвигом, але завдяки їм прискорюється еволюція людства.
Такою була місія Олени Петрівни Блаватської. Понад сто років минуло з того часу, коли одного з травневих днів перестало битися серце нашої великої співвітчизниці. І лише тепер ми починаємо осмислювати подвиг її життя.
Є. П. Блаватська народилася 1831 р., 12 серпня, в Україні, в Дніпропетровську, в аристократичній родині. Мати Блаватської Олена Андріївна Ган була талановитою письменницею. Вона пішла з життя рано, не досягнувши 25 років, залишивши двох малолітніх дочок.
Похідне життя отця Олени Петрівни, офіцера-артилериста, позбавляла його можливості самому виховувати дочок, і виховання їх взяла він бабуся по матері, княжна Олена Павлівна Долгорукая, в одруженні Фадєєва. Вона була чудово доброю, глибоко освіченою жінкою, досконало володіла п’ятьма іноземними мовами, поглиблено займалася природничими науками, чудово малювала.
Світле дитинство Олени Петрівни пройшло серед люблячих і розумних людей: у ранньому дитинстві у спілкуванні з природою України, потім — у середній Росії, а потім на Кавказі.
Олена Петрівна змалку мала Високого Покровителя. Він з’являвся їй у сновидіннях, вона знала і любила ці кудись очі. У дитячі роки в момент небезпеки для життя виникала невидима допомога. Вона відчувала призначення і розуміла, що дізнатися про сутність його зможе під час зустрічі з Учителем. І тому вона залишила рідний будинок, несподівано змінювала місця проживання, що дає можливості простежити внутрішній сенс життя цього періоду: про її життя у роки відомо як про ланцюг подорожей.
Перша зустріч її з Учителем відбулася Лондоні 1851 року. Через все життя Олена Петрівна пронесла відданість своєму Вчителю.
Щоб стати прийнятим учнем Великих Вчителів, потрібна велика праця не одного життя, випробування і любов до людей, що переповнює серце. Тільки ці умови дозволяють отримати тягар знань, крупинками яких, «крихтами зі столу», користуються маги та екстрасенси, які дивують нас своїми феноменами. Цими знаннями творив свої чудеса та зцілення Ісус Христос. Але той, хто може пожвавити, той може і вбити. Тому тільки всеосяжна космічна любов, яка дала сили Ісусові Христу, що вмирає на хресті, просити за тих, хто розіп’яв його: «Господи, вибач їх, вони не знають, що творять», дозволяє оволодіти ними. Ось чому такі перепони стоять на шляху до цих космічних знань.
Переїздом в Америку в 1873 р. розпочався третій період життя Є. П. Блаватської – період творчості (1873-1878 рр.. – Америка, 1878-1884 рр.. – Індія і 1884-1891 рр.. – Європа).
7 вересня 1875 року відбулося відкриття Теософічного Товариства. Це сталося у квартирі Є. П. Блаватської, де зібралося 17 осіб, головою його став полковник Г. Олькотт — відданий співробітник Олени Петрівни, а сама вона обійняла скромну посаду «секретаря зв’язку з кореспондентами». Згодом Суспільство було переведено до Індії, де продовжує функціонувати до теперішнього часу, ставши Всесвітнім Теософічним товариством, яке має філії у всьому світі.
В Америці Олена Петрівна пише, вірніше, записує свій перший капітальний твір «Викрита Ізіда» у 2 частинах, близько півтори тисячі сторінок. Розпочато книгу 1876 року, видано — 1877 року. Рівень знань, представлений у творах Олени Петрівни, мав всеосяжний характер, якого вона мала, незважаючи на свою високу освіченість. Очевидці відзначали у її записах, іноді на одній сторінці, чотири різні почерки та стилі викладу. Відомості виходили нею від Вчителів; рідше спілкування мало фізичний характер, частіше зв’язки були письмові, ясновидяче-психічні, астральні.
Сутністю відомостей, що даються людству через Є. П. Блаватську в «Викритій Ізіді», а потім і в продовжує її «Таємній Доктрині», є одкровення про Великому Створюючому Початку Космосу, творінні Космосу і Людини (микрокосма), про вічність і періодич Всесвіт. Ізіда символізує собою Природу, Матерію, Матір Світу. Часткове підняття покриву (викриття Ізіди), який нас відокремлює від її потаємних таємниць, і було над через Е. П. Блаватську для прискорення просування людства шляхом еволюції.
“Таємна Доктрина” – праця в 3 томах, близько тисячі сторінок у кожному; писала його Олена Петрівна з 1884 по 1891 р. Перший том відкриває нам частину загадок про створення Космосу, другий про еволюцію людини, третій про історію релігій; він був відредагований та виданий її учнями.
Озираючись на минуле людства, можна простежити закономірність неприйняття відкриттів та одкровень, що випереджають свій вік. Праці Олени Петрівни зустріли однаковий опір як Церков, священні книги яких сповнені одкровень, розшифрованих у «Таємній Доктрині», і ортодоксальної науки.
Першою і найпотужнішою зброєю сил регресу є наклеп, спрямований на автора, що дискредитує його творіння. В Ученні Живої Етики говориться: «…Нехай смолоскипи наклепу висвітлюють шлях неухильного подвигу. Називаючи наших послів шарлатанами, люди видають їм свідчення незвичайності».
«Смолоскипи наклепів» дуже яскраво висвітлювали шлях Є. П. Блаватської — наклепники і невігласи-біографи, фальсифіковані судові процеси, підробка особистих листів, зрада облагодійлених нею людей — все довелося перенести цій «жінці-мучениці», як вона названа.
Після переїзду до Індії Олена Петрівна вела велику роботу, намагаючись порушити у місцевих жителів інтерес до мудрості давньоіндуських вірувань, підняти дух народу спогадом про його колишню славу.
У 1879 р. було засновано журнал “Теософіст”, в якому публікувалися видатні роботи Блаватської, написані за допомогою Вчителів.
Вологий клімат Бомбея, та був і Адьяра, де було придбано маєток для Товариства, виявився шкідливим здоров’ю Олени Петрівни, й у 1884 р. їй довелося остаточно переїхати до Європи.
Після приїзду до Європи Олена Петрівна обрала місцем проживання тихий Вюрцбург, потім Остенд, а з 1888 до 1891 року вона жила в Лондоні. Життя після від’їзду з Індії повністю було присвячено роботі над «Таємною Доктриною», яку вона вважала справою свого життя.
П’ять років життя, що були за цим, були ланцюгом фізичних страждань, мучеництвом, але незважаючи на це працювала вона по 12 годин на добу, не даючи собі відпочинку серед дня. А вечорами була оточена відвідувачами, серед яких були і літератори, і вчені.
8 травня 1891 року Є.П. Блаватська пішла з земного життя, сидячи за робочим столом, як справжній воїн Духа, яким воно було все життя.
