20 червня Львівський органний зал презентував світову прем’єру масштабної симфонічної сюїти Сергія Пілютикова “Міст між…”. Уже сама назва твору окреслює його внутрішню драматургію: вона утримує стан невизначеності, не дозволяючи думці закріпитися в остаточному означенні. Так само й музика не пропонує слухачеві готових опор, а змушує шукати їх самостійно — всередині безперервного руху звукового потоку.
Поява цієї партитури стала можливою завдяки ініціативі менеджменту Львівського органного залу та довгостроковій стратегії підтримки української музики Ukrainian Live Classic. Для Сергія Пілютикова цей твір є логічним продовженням минулорічної колаборації з інституцією після симфонії “Та, що танцює з вітром”.
Особливого символізму події додав вибір виконавців — Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії під орудою Івана Остаповича. Колектив, який сам існує в умовах релокації та переміщення, виявився надзвичайно точним інтерпретатором музики, побудованої на ідеї перебування “між”.
Чотири частини сюїти — “Нічна суперечка коропа Магої з ченцем Хаясі Йокеном про вічну красу”, “Чернетка з діркою”, “Route 66” і “Восьмий день” — на перший погляд можуть видатися майже еклектичним набором образів. Та за цією зовнішньою строкатістю проступає цілісна траєкторія внутрішньої трансформації: від заздрості й руйнування ілюзій — до прийняття власного шляху й виходу за межі вже створеного. Сергій Пілютиков вибудовує тут не лінійний сюжет, а складну архітектуру переходів — між рухом і зупинкою, пам’яттю й забуттям, руйнуванням і відновленням, завершеністю й відкритістю. Ці стани композитор розкриває засобами сучасного оркестрового письма, поєднуючи алеаторичні мікроструктури, сонорні площини та джазові інтонації в єдиний, внутрішньо напружений звуковий простір.
Втім, ця зовнішня зібраність не означає класичної тематичної цілісності в традиційному сенсі. Драматургія твору ґрунтується на внутрішніх зв’язках і розімкненості музичного матеріалу: він фіксується не як система тем, а як послідовність станів, тембрових переходів і енергетичних зсувів. Перша частина відкривається тривожним сигналом флейти в супроводі ударних — лейтмотивом, що повертається у фіналі вже в зміненому емоційному регістрі. Проте тут цей імпульс і подальші епізоди радше співіснують як автономні фрагменти, ніж формують стійку тематичну безперервність. Важливу конструктивну роль відіграє й тиша: паузи не розряджають напругу, а радше її ущільнюють, формуючи стан хвилюючого очікування. Саме тут закладається той принцип відкритості, який певною мірою перегукується з авторським застереженням щодо “нитки музичного оповідання”, яку сучасний слухач може втратити вже на початку тривалого твору.
Тривалість сюїти — близько 75 хвилин — уже задає особливий режим слухання: повільний, розгорнутий, позбавлений звичних точок опори. Друга частина, “Чернетка з діркою”, переводить накопичений імпульс у психологічну площину: сольна скрипкова лінія звучить як фрагментована інтонація, що реагує на ритмічний сигнал ударних, у якому впізнається віддалений відгук бетховенської “теми долі”. Цей імпульс не розгортається в цілісну тему, а щоразу переривається власною незавершеністю, створюючи відчуття внутрішньої напруги й нестійкості. “Route 66” різко змінює оптику, відкриваючи простір руху, моторики й джазових інтонацій як тимчасовий вихід із попередньої напруги. Фінал, “Восьмий день”, не завершує цю траєкторію, а переводить її в інший стан: лінійний час зупиняється, поступаючись прозорій хоральній вертикалі, де початковий флейтовий сигнал постає вже не як тривога, а як пам’ять.
Диригент Іван Остапович зумів зібрано й послідовно вибудувати виконавську драматургію симфонічної сюїти, забезпечивши чіткі темпові співвідношення та внутрішню логіку розвитку. Оркестр — Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії — впевнено реалізував складну багатошарову фактуру, зберігаючи її напружену цілісність і водночас виразно артикулюючи контрастні епізоди окремих частин. Акустика Львівського органного залу цього разу спрацювала як додатковий резонатор: вона не розмила звукову тканину, а підкреслила об’ємність і ясність фактури, допомагаючи повніше розкрити складну ідею твору у виконавському втіленні.
Публіка тепло зустріла прем’єру — після завершення зал довго аплодував, реагуючи на рідкісний досвід сприйняття нової музики, яка відразу вибудовує комунікацію зі слухачем.
Як підсумковий штрих післяпрем’єрних роздумів постає питання про те, в чому ж прихований найточніший сенс назви. “Міст між…” не стільки поєднує розірване, скільки фіксує саму відстань — прірву між досвідами, пам’яттю і часом. Але саме ця відстань і стає формою зв’язку: міст виникає не як подолання розриву, а як його усвідомлення. Саме в цьому проміжному стані окреслюються контури нової музичної реальності, яку вибудовує сюїта.
Джерело:https://zbruc.eu/node/124731
