Нам не повезло народитися в епоху змін.

Чи, навпаки, ми щастя маємо дуже масштабних перемін.

Ми не буваємо незмінні, коли міняється весь світ.

Не встиг сказати “Світ, привіт”, і ось вже пишеш заповіт.

ˑ

Так вже заведено, що зміни потребують жертви,

Що криза, пандемія, революція, війна багато кого змушують померти.

Ідуть з життя у вічність наші найкращі душі.

Коли їх так багато, то смерті стають байдужі.

ˑ

Пам’ять померлі душі звикла пам’ятати,

Щоб навіть там, у вічності, з ними зв’язок тримати.

Водночас окрім смерті є також розриви долі –

Просто сваволі, неподоланої болі, чужої ролі, згаслої любові.

ˑ

Це нерівномірність змін в близькому колі,

У віч-на-віч розрідженому спілкування полі.

Бо близьке коло це завжди душі робота,

Тримання рук на пульсах і проста турбота.

ˑ

Але пришвидшення у світі радикальних змін

Споруджує між нами безліч мурів та високих стін,

Не залишає часу на приватність, очність,

Все більш штовхає нас в онлайн, в заочність.

ˑ

Відтак у зміни різномірні ми потрапляємо покірно.

Й коли не співвідносим швидкозмінність душ розмірно,

То душі рвуть свої все більш напружені зв’язки

І б’ють складне ціле своїх відносин на друзки.

ˑ

Ще вчора душ спорідненість така міцна

Стає сьогодні раптом безпомічна і немічна.

Тож душі ділять спільне на своє й чуже.

Відтак тоді їх вже ніщо не вбереже.

ˑ

І от недавно близька ще душа

Кудись від нашої душі пішла.

І рідні душі нерозлийвода

Туди втрапляють, де у злі біда.

ˑ

І з кожним йде від нас душі частина.

То ніби ми самі, ніби наша якась дитина.

На кожному крутому повороті змін душі втрачаються,

Бо наші співчуття й турботи на них не витрачаються.

ˑ

Все менше коло своїх рідних душ.

Все більше їх ідуть світ за очі чимдуж.

Все більше змін, все менші наші душі.

Все більше сподівань, що душі незворушні.

ˑ

Але не може бути незворушною душа,

Коли з нею споріднена душа стала чужа.

Не можна гоїти душевні рани лише в собі.

Бо наодинці ми душею завжди слабі.

ˑ

Зв’язки душі – може найбільше надбання,

Коли живемо ми душевно зрячими, не навмання.

Зв’язки душі цінніші за життя чи ідентичність.

В них є далека перспектива і величність.

ˑ

Чому так щемно й млосно на душі,

Коли стають чужими друзі, знайомі і товариші?

Вони ж не всі навіть вмирають,

А просто близьке коло покидають.

Автор Сергій Дацюк

Джерело:https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/64605d7c47900/