На уроці англійської мови вчителька та психологиня Олена Федоровська озвучувала дітям слова до теми про помешкання. Одне з них — “wall” (стіна). У відповідь учні сказали, що знають правило двох стін.
Тема англійської мови плавно переросла в знайомство учнів із технікою “Метелик”. Олена порадила дітям, коли ті ховаються під час тривоги, стати біля стіни, спертися в неї ногами (знайти опору), а на вдих-видих рухати руками, як крилами метелика.
Така проста вправа допоможе дітям заспокоїтися під час стресу чи тривожності. Про ці та інші техніки Олена розповідає й своїм колегам, з якими працює в Біляївському ліцеї (Херсонщина), а також практикує з дітьми, дбаючи про їхній психологічний стан. Про деякі з цих технік вчителька-психологиня дізналася під час навчання на тренінговому курсі “Психосоціальна підтримка для освітян” від ГО “Смарт освіта”.
Олена певна, якщо вчителі знатимуть, як діяти в тій чи тій стресовій ситуації, що виникає на уроці (офлайн чи онлайн) або під час перерви, це робитиме їх спокійнішими. Адже обізнаність дає впевненість.
Редакція “НУШ” розпитала декількох учасників програми “Психосоціальна підтримка для освітян” про те:
- якими практиками з тренінгового курсу користуються в роботі з дітьми;
- про які техніки розповідають учителям;
- які результати бачать завдяки психологічним вправам.
ПРОСТІ ВПРАВИ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ РЕСУРСУ УЧНІВСТВА
Олена Федоровська працює в Біляївському ліцеї. Це дає їй можливість практикуватися, як психологу, і з учнями, і з учителями. Дітей вона навчає простих технік заспокоєння, а з колегами ділиться практичними вправами більш докладно. Наприклад, під час минулих зимових канікул упродовж тижня знайомила вчителів ліцею з практиками, які допоможуть учням заспокоїтися, чи навпаки — знайти ресурс і активніше працювати на уроці.
Одна з улюблених технік Олени — “сила стійких”.
- Спершу варто переглянути коротку відеоісторію про життя відомих людей, які мали певні труднощі, але успішно їх здолали (учасники програми “Психосоціальна підтримка для освітян” знайомилися з відео на спеціальній онлайн-платформі).
- Далі необхідно скласти перелік викликів героя чи героїні, а також список ресурсів, які були для нього чи неї помічними.
- Наостанок потрібно скласти карту стійкості, де описати, як кожен і кожна може себе підтримувати, тобто шукати власні ресурси.
Цій техніці можна присвятити окреме заняття з учнями, педагогами або батьками.
У карту стійкості треба вписати те, що може бути для людини додатковим ресурсом. Скриншот Олени Федоровської
“Коли я проводила тренінг для вчителів нашої громади, під час виконання вправи “сила стійких” багато хто подивився на себе новими очима. Учасники тренінгу писали в карті стійкості, що треба цінувати життя, спілкуватися з друзями й знаходити для цього час, навчитися правильно розставляти пріоритети, можливо, змінити місце роботи, — каже Олена Федоровська. — Ця вправа надихнула моїх колег на пошук нових можливостей і дала змогу замислитися над тим, що треба рухатися вперед”.
У топі вправ, якими часто користується Олена, — “кола підтримки” із посібника сімейної та дитячої психологині Світлани Ройз “Твоя сила“. Ця техніка спрямована на заспокоєння, перемикання уваги та розуміння своєї важливості.
- Дитина визначає для себе тих людей, які можуть її підтримати;
- тих, хто може пояснити їй щось незрозуміле;
- хто може допомогти зробити те, на що не має сил чи вміння;
- з ким можна мовчати;
- хто може насмішити.
Усі ці люди утворюють для дитини коло підтримки, до яких вона може звернутися по допомогу. Якщо дитина почувається самотньою або перебуває в стані стресу, може забути про таку можливість (просити в когось допомогу).
“Ця вправа “на ура” заходить підліткам, тому що в них такий вік, коли вони можуть проявляти агресію або їм хочеться просто помовчати. Якщо підлітки обрали для себе людей, з якими можна посидіти мовчки чи навпаки — поговорити, щось з’ясувати, для них це як світло в кінці тунелю”, — пояснює психологиня.
Учням молодшого віку до вподоби техніка “Дай п’ять!”. Дитина має визначити свої п’ять суперсил, бажань та мрій або назвати п’ять улюблених книжок, героїв чи спогадів про успіх. Це даватиме їй відчуття сили.
“Дуже подобається дорослим і малечі ресурсна техніка “Долонька”. Складати ресурсні списки зазвичай дуже нудно, а розписати на кожному пальчику, що подобається, – весело й корисно”, — розповідає про ще одну вправу психологиня з Кропивницького Вікторія Чумаченко.
Зображення з сайту “Всеукраїнська програма ментального здоров’я”
Ця техніка найліпше підходить учням початкової школи.
- Дитина має розкрити долоньки, поставити вказівний палець правої руки на запʼястя лівої руки, а далі зробити вдих носом і провести пальцем правої руки вгору до кінчика мізинця лівої та затриматися на кінчику мізинця.
- Після цього треба повільно видихнути ротом, проводячи пальцем по мізинцю вниз, наче обмальовуючи пальчики.
- Виконавши ці кроки, варто зробити паузу, а потім почати так само дихати й “обмальовувати” пальчики на лівій руці. Згодом те саме треба повторити з правою рукою.
Наостанок варто розтерти долоньки та потрусити ними, начебто струшуєте краплі води.
ТЕХНІКИ ДЛЯ ЗАСПОКОЄННЯ ТА РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ
Вікторія Чумаченко, яка працює з учнями, батьками та освітянами, зі свого досвіду радить використовувати техніку “Стій — Думай — Дій”. За її словами, іноді діти та дорослі використовували цю техніку інтуїтивно, щоб знайти розв’язання певної проблеми.
Так, техніка передбачає три етапи:
- стій — треба попросити людину зупинитися, поговорити, перевести подих. Можна разом повільно подихати. Нехай людина перелічить проблеми, які її хвилюють, та обере одну, яку може розв’язати;
- думай — варто запропонувати співрозмовнику придумати два-три варіанти, як розв’язати проблему;
- дій — варто обрати один із варіантів рішень, який має бути безпечним для людини та інших.
Техніка заземлення “5–4–3–2–1” допомагає зберігати контроль, повертає зі стану хвилювання в стан спокою.
Техніка “5–4–3–2–1” допомагає повернути відчуття реальності. Скриншот Олени Федоровської
“Ця вправа не займає багато часу, а діти не розуміють, що ми виконуємо якусь психологічну вправу, для них це щось цікаве на уроці, — розповідає Олена Федоровська. — Наприклад, я прошу їх знайти п’ять зелених речей навколо себе. Далі – показати чи назвати чотири речі, до яких вони можуть доторкнутися, визначити три звуки, які можна почути в класі, два запахи, які вони можуть відчути. Наостанок прошу згадати улюблену страву та її смак. Це допомагає заспокоїтися тій дитині, яка з тих чи тих причин розхвилювалася”.
Щоб учителі могли допомагати учням, вони теж мають бути в ресурсі. Олена Федоровська радить завести для цього ресурсний календар. Про нього психологиня дізналася від тренерок курсу “Психосоціальна підтримка для освітян”.
У календарі можна записувати:
- як турбуватися про своє фізичне здоров’я та емоційний стан;
- як організувати активності з турботою про себе;
- з ким поспілкуватися, щоби підтримати себе.
Ресурсний календар можна складати на тиждень, місяць, пів року, рік та навіть на все життя.
ЯК ПРАЦЮЄ НА ПРАКТИЦІ П’ЯТИКРОКОВА МОДЕЛЬ ДОПОМОГИ
Андрій Андрейко, психолог Центру професійного розвитку педагогічних працівників Калинівської міської ради, каже, що
в його громаді 60–70 % шкіл мають штатних психологів. Тобто фахівців не вистачає, а запит шкіл на психологічну допомогу зростає.
Тому обізнаність педагогів із простими техніками самодопомоги та підтримки учнів у непростих ситуаціях дуже важлива.
Один з інструментів, про які психолог дізнався під час тренінгового курсу “Психосоціальна підтримка для освітян”, – це п’ятикрокова модель допомоги.
| П’ятикрокова модель допомоги | |
|---|---|
| 1. Розпізнати | Помітити сигнали в поведінці дитини, які можуть свідчити про хвилювання або кризові ситуації. |
| 2. Валідизувати | Зрозуміти, що в просторі дитини щось відбувається, є певні зміни або потреби, про які вона хоче повідомити своєю поведінкою. |
| 3. Підтримати | Показати, що дорослі помічають, що з дитиною щось не так. |
| 4. Скерувати | Запропонувати дитині звернутися по допомогу до шкільного або іншого психолога. |
| 5. Переконатися | Пересвідчитися, що дитина почувається краще. |
Оскільки психолог працює в ЦПРПП, то навчає освітян/ок, як використовувати п’ятикрокову модель допомоги на практиці.
“Ми розбираємо з учителями кожен із кроків моделі на практичних кейсах і разом міркуємо, як діяти. Наприклад, якщо вчитель/ка бачить, що з дитиною щось не так, змінилася її поведінка (скажімо, з’явилася агресія або зміни в поведінці відбуваються через вікову кризу), це перший етап (розпізнавання) п’ятикрокової моделі, коли освітяни розрізняють певні зміни в поведінці дітей, звертають увагу, що щось не так”, — каже Андрій Андрейко.
- Наступний крок (валідизація) передбачає, що вчитель/ка розмовляє з дитиною. Щоби почати таку розмову, треба бути готовим внутрішньо й не боятися. Можна почати з питання на зразок “Мене непокоїть те, що з тобою відбувається, чи можеш поділитися зі мною?”.
Важливо, щоб дитина мала дорослого, якому довіряє. Вчитель/ка може уточнити, чи хоче дитина розмовляти з нею/ним, чи поділиться з кимось іншим, кому довіряє.
Коли вчитель/ка отримав/ла інформацію про те, що хвилює дитину, може запитати: “Що я можу зробити, щоб тебе підтримати?”.
- Така підтримка може проявлятися в тому, що вчитель/ка пропонує випити разом чаю, прогулятися або просто посидіти поруч із дитиною (етап підтримки).
Учасниці Освітнього хакатону-2023 (Київ), однією з тем якого була психологічна підтримка учителів та учнів. Авторка фото — Марія Брикимова
- Як тренер тренінгового курсу “Психосоціальна підтримка освітян”, Андрій Андрейко ділиться з учительством своїми контактами, аби ті могли скерувати до нього дітей, яким потрібна психологічна допомога (етап скерування).
У цій моделі Андрій Андрейко є якраз четвертою ланкою, тобто фахівцем, до якого вчитель/ка може скерувати дитину чи розповісти батькам, що син чи донька потребує фахової допомоги.
- На останньому етапі (переконання) учителі зазвичай можуть спостерігати, чи є позитивні зміни в поведінці дитини після того, як вона отримала необхідну допомогу.
“За відгуками вчителів, які знають про п’ятикрокову модель допомоги, я бачу, що це працює. До мене часто звертаються, як до фахівця, за порадами або навіть просять приїхати в школу, щоб на місці розібратися, як допомогти дитині й до якого фахівця її далі скерувати”, — розповідає Андрій.
Звісно, вчитель/ка не може повністю замінити психолога/иню, але може надати дитині першу психологічну допомогу або за потреби скерувати до фахівців. Навіть 2-3 хвилини на уроці, під час яких учителі зроблять з учнями вправу на заземлення чи дихання, можуть підтримати дітей у кризових ситуаціях.
Наприклад, після того, як Олена Федоровська описала дітям вправу “Метелик”, одна дівчинка розповіла, що під час вибуху в її селі (через російські обстріли), разом із меншою сестричкою сховалися біля двох стін. Дівчата разом махали руками, як метелики, та заспокоювалися.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
