Екологічне спілкування з тими, хто повернувся з фронту: яким воно має бути? Ніби то тема на слуху, але потребує конкретних акцентів. Саме про них і розповіли сьогодні представникам/цям громадянського суспільства та членам і членкиням мережі «Місто змістів» Марія Довжик і психологиня Інна Дементьєва.

З важливого:

Правила, за якими жив воїн у бойових умовах, «приходять» з ним додому. А це — контроль емоцій, відсутність почуттів, чіткий поділ на своїх і чужих.

Багатьма цивільними керує невпевненість та страх нашкодити ветерану, ветеранці і потім відчувати провину за це. А тому дуже багатьом простіше ізолюватися, тримати дистанцію, уникати контактів з колишніми військовими. Звідси і опущені очі при зустрічі, відмова від публічної подяки за захист.

Що з цим робити?

Не вживати по відношенню до ветеранів слів «психічно хворий», «ампутант», «контужений», «інвалід», «полонений» тощо. Те, що відбувається зі здоров’ям колишнього воїна, — наслідки війни. Важливо підтримувати, а не таврувати

Не жаліти і не оцінювати!

Не питати про війну, а цікавитись людиною.

Якщо бачите, що потрібна допомога, запитати дозволу допомогти. Якщо вам відмовили, не наполягайте.

Бути щирими, у конфліктних ситуаціях не відділяти ветерана від людей, а намагатись бути емпатичними, поки напруга не спаде.

Зі сторінки Фейсбук HUB “Місто змістів”