Строгий і зосереджений погляд, високе чоло, тонкі вуста — ця жінка в темних шатах усім своїм виглядом демонструє впевненість у собі, витримку та мудрість і, звісно, викликає цікавість відвідувачів Музею мистецтв Метрополітен. Хто вона, жінка з картини великого Пікассо? Давайте дізнаємось.

РАННІЙ ПЕРІОД

Її звати Ґертруда Стайн – американська письменниця, колекціонерка творів мистецтва, покровителька Гемінґвея і Фіцджеральда, подруга Пікассо. Вона народилася 3 лютого 1874 року в заможній німецько-єврейській сім’ї у Пенсільванії. Провела дитинство у Відні та Парижі й росла в Каліфорнії. Ґертруду виховували гувернантки та приватні вчителі, батьки практично не приділяли їй уваги, що стало першопричиною її дружби зі старшим братом Лео. Вслід за ним сестра вступила у Гарвард і університет Дж. Хопкінса. Вона не була схожою на інших студенток, вважалася обдарованою і флегматичною, дуже багато читала. Під впливом філософа В. Джеймса Стайн захотіла стати лікаркою і психологинею, але покинула навчання в медичній школі після двох років і врешті-решт поїхала вслід за братом спочатку до Лондона, а потім до Парижа.

ПАРИЖ ТА ХУДОЖНІЙ САЛОН

В 1903 році, прибувши в Париж, Ґертруда Стайн разом із братом Лео опинилися в центрі бурхливого творчого життя. Вони оселилися на лівому березі Сени, неподалік Люксембурзьких садів, по вул. Флерюс, 27. Згодом ця адреса стане ключовим місцем у топографії Паризької школи мистецтв. У 1904 році на спільні кошти Ґертруда та Лео купують перші роботи сучасних художників: “Соняшники” і “Три таїтянки” Поля Ґоґена, “Купальниці” Сезана та кілька полотен Ренуара. А їхній будинок стає постійним експозиційним майданчиком для художників та місцем для спілкування однодумців, літераторів і критиків. Сюди приходили колекціонери, галеристи та люди, закохані в мистецтво. Тут можна було зустріти Жоржа Брака, Андре Дерен, Роберта Делоне, Анрі Руссо та інших авангардистів. У першому десятилітті ХХ століття роботи авангардних художників викликали шок і несприйняття, а їх поціновувачі вважалися білими воронами. Якось у салоні Ґертруди зустрілися два генія живопису – Матісс та Пікассо. Це була особлива подія, адже Пабло не любив спільні виставки, тому побачити його у такій компанії можна було лише у Стайн. Саме її інтуїція, вміння направляти і давати влучні поради дуже цінувалися у творчих колах. І спілкування з Ґертрудою було вкрай корисним для репутації та подальшого прогресу для художників, літераторів.

“ВТРАЧЕНЕ ПОКОЛІННЯ”

У 1922 році у квартиру Стайн почали навідуватись Ернест Гемінґвей (тоді ще кореспондент канадської газети) та письменник Скотт Фіцджеральд із дружиною Зельдою. У них зав’язалися дружні відносини. Ернест обрав Ґертруду хрещеною матір’ю старшого сина, часто приносив їй свої рукописи, вислуховував поради та критику. Якось у світській бесіді Стайн сказала: “Всі ви – втрачене покоління”. Згодом цей термін став визначальним для цілої групи письменників післявоєнного часу, які висловлювали у своїх творах розчарування в сучасній цивілізації та втрату колишніх ідеалів. Гемінґвею так сподобався вислів “втрачене покоління”, що він виніс її епіграфом до роману “Фієста”.

ТВОРЧІСЬ ҐЕРТРУДИ СТАЙН

Проза і поезія Ґертруди Стайн – доволі експериментальна та близька до кубізму. Тут варто згадати її збірку “Ніжні кнопки” і роман “Становлення американців”, які написані без використання ком у тексті. У власній творчості вона прагнула передати американський дух, ментальність і усне мовлення. Тому її творчість більш нішева і не спрямована на широке коло читачів. Єдиний виняток – це книга “Автобіографія Аліси Б. Токлас”. Стайн написала її вже у зрілому віці. Це живий і позитивний нарис із життя Парижа в роки перед Першою світовою війною, написаний від імені її коханої жінки, тієї ж таки Токлас.

ПОРТРЕТ ПІКАССО

Давайте повернемося на початок – до портрету Ґертруди Стайн, який був написаний у 1905–1906 роках Паблом Пікассо. Процес написання картини зайняв приблизно 80 сеансів. Це особливий випадок у творчості художника, який зазвичай працював дуже швидко. І Ґертруда теж була особливою людиною в житті Пабло. Вона придбала три його картини в дуже скрутний період життя художника і всіляко підтримувала його. Портрет Ґертруді справді сподобався. Вона зберігала полотно протягом обох світових воєн до кінця свого життя та заповіла його музею. Внесок Ґертруди Стайн у мистецтво – колосальний, хоча вона не створила жодного шедевру, але впродовж десятиліть була опорою для багатьох творчих людей. Вона не просто була там, де створюються геніальні речі, а впливала на сам процес, вказуючи координати й напрям.

Текст: Оксана Багрій

Джерело:https://vogue.ua/article/culture/knigi/gertruda-stayn-matir-vtrachenogo-pokolinnya-51240.html?fbclid=IwAR3Q-tNw0XF9vRYN-tlhberNEaN9W0nXo2s0r5enpCoXhpRwksqAD-KvnnI