Як можна якісно навчати в умовах війни? Що є драйвером змін? Яку типову помилку зараз роблять школи? Про це та інше йшлося під час онлайн-вебінару «Як війна вплинула на українську освіту», який організував ліцей Educator. Лайфхаками в навчанні та аналізом нових тенденцій поділився освітній експерт Українського Інституту Майбутнього Микола Скиба.
1. До війни: у турбулентному світі
Освіта має готувати учня до того, як діяти у світі, що змінюється. Коли кажуть, що педагоги мають передавати певну суму знань, умінь із покоління в покоління, виникає статична картинка. Ніби мета людини — це нерухомий будинок, до якого вона має прямувати, а навчання допомагає знайти цей шлях. Утім, сучасна освіта має готувати людину, якщо сказати метафорою, до стрільби по динамічних мішенях. Життєві цілі рухаються разом з обставинами: що відбувається в різних сферах суспільства, що відбувається з країною, на континенті, із Землею загалом. Наш горизонт очікування — де ми збираємося працювати, як заробляти, з ким вести справи — змінюється. Британський професор Зигмунт Бауман попереджав про це в книзі «Плинні часи».
Світ турбулентний, а війна — це вже катастрофічні переживання. Вона ставить під питання все, що ми знали до того. Людина захищає себе, близьких, Батьківщину. Коли є загроза для життя кожного, на перший план виходить потреба в безпеці. Але коли вона вже більш-менш задоволена, батьки одразу думають: а що ж далі? Що буде з моєю дитиною? І тоді, навіть у такі важкі часи, актуальним стає питання: як дати сину чи доньці якісну освіту.
2. Освіта незворотно змінилася
Освіта — досить консервативна система. До НУШ намагалися дати багато, ізольованими маленькими порціями (фізика, хімія, біологія). До війни в освіті найбільшими проблемами в державних школах були: знеохочення до пізнання та відірваність від реального життя. Діти часто втрачали мотивацію до навчання в базовій школі. Дитина у 6–10 років ще має біологічно закладену наївну допитливість. Але в підлітковому віці вона або перестає цікавитися новим, або вчителі дають змогу перейти до дослідницького мислення і отримувати від цього насолоду. Усе залежить від педагогів, до яких підліток потрапляє.
Ще карантини у 2020–2021 роках заклали зміни: довелося мати справу з різницею досвіду учнів. Різний доступ до інтернету та гаджетів, варіанти навчання (скинуте на Viber домашнє завдання і телеуроки, відеоуроки, онлайн-заняття, навчальні відеоігри, заняття з доповненою реальністю). У селі на карантині дитина місяцями бачила лише кількох сусідів, у столиці — значно більше коло спілкування.
Війна зробила цю різницю досвіду просто колосальною: навчалася дитина очно, змішано, дистанційно чи кілька місяців взагалі не мала доступу до освіти? Чи були поруч бої? Ховалася постійно в бомбосховищах у великому місті чи виїхала до села і звикала до місцевого життя? Може, потрапила на захід України і адаптувалася там, а якщо так, то чи жила як біженець у спортзалі, чи розташувалася в зручному житлі? Якщо школяра вивезли за кордон, реалії кожної країни, мова, культурний простір стали його досвідом. А ще різний рівень травматизиції: чи вмирали люди на очах дитини, чи була безпосередня зустріч з небезпекою. Або варіант травматизації, коли дитина майже не бачила жахів війни, але загинув чи поранений хтось із рідних чи друзів.
Українська школа ще довго матиме справу з дітьми з дуже різним досвідом. Оскільки учні змінилися, то й освіта вже ніколи не буде такою, як до війни.
3. Навчання має спиратися на різницю досвіду
Якщо ігнорувати цю різницю, вона руйнуватиме звичний освітній процес. Вже не можна намагатися уніфікувати знання й навички, вимагати однаковості. Треба саме спиратися на цю різницю. Через командну роботу, проєктну діяльність вивільнити досвід, використати на плюс відмінності, зробити інакшість цінністю, яка збагатить весь клас. Один учень може всіх навчити, як фільтрувати воду, виживати без електрики. Інша учениця навчилася нових навчальних ігор у Польщі, може порівняти слова української та польської. Можна попросити порівняти досвід навчання в різних країнах, представити у формі есе, малюнків (артбуки, комікси), проєктів з обчисленнями, графіками, діаграмами. На географії можна спиратися на те, хто де їхав, коли був біженцем, що бачив. На математиці обчислювати, хто найдовше проїхав з учнів. На історії України розібрати в диспуті, чому 24 лютого почалася війна. І тоді вже зовсім по-новому сприймається, наприклад, історія козаччини.
Так, ці навички не передбачені держстандартами, таких практик немає в жодних навчальних програмах. Але коли вони створювалися, не можна було передбачити, що станеться далі з країною. Тож нині варто гнучко ставитися до навчання. Освіта — це не лише про передавання готових знань, а й випереджальна практика, що привносить щось у спільну базу знань.
Потім — критичне осмислення досвіду, нетворк, турбота одне про одного, турбота про суспільство через досвід волонтерства. Від плетіння сіток і збору продуктів до таких форм, як кіберфронт. Кримські IT створили ігри, граючи в які можна було робити DDoS-атаки на російські сайти. У звичному гейміфікованому середовищі вони приносять конкретну користь, отримують нові навички, також навчаються захищати кіберпростір нашої країни.
Щодо користі для учнів, то, по-перше, спиратися на пережитий досвід — терапевтично, по-друге, у ході роботи розвиваються soft skills. А ще матимемо несподіваний приріст нестандартних навичок у школярів.
4. Не зосереджуватися на прогалинах
У багатьох дітей нині є прогалини в знаннях, у лінійній програмі. Хтось у березні-травні не мав доступу до освіти. Хтось не міг зосередитися, бо займався часто в бомбосховищах. Є діти, які не змогли ефективно навчатися дистанційно. Ті, хто виїхав заздалегідь чи в березні за кордон, залучилися до занять на місцях, але на навчальний процес впливало те, що він відбувався іноземною мовою, у незвичних умовах. Скажімо, навіть учень, який вивчив таблицю множення чеською мовою, має зробити додаткові зусилля, щоб так само користуватися нею українською.
Помилкове рішення, яке одразу спадає на думку: механічно наздогнати ті години, що були втрачені. Але травматизація впливає на когнітивні здібності, увагу, пам’ять. Дитина відчуває, що не може так, як раніше, опанувати матеріал. І якщо вона довше сидить над цим матеріалом, то замість результату лише переживає негатив, зниження самооцінки, розвивається ще більше відторгнення до матеріалу.
Прогалини в класичних знаннях треба компенсувати новими знаннями й навичками. Не зосереджуватися на прогалинах, а йти далі, робити акцент на тому, що опанував за цей час, давати позитивний зворотний зв’язок. Якщо знову стануться травматичні події, дитина буде уважніша до контексту. Бачитиме не лише катастрофічні переживання, втечу, а й можливість набути чогось нового. Це розвиває життєстійкість, готовність долати стрес, бути корисним та допомагати іншим. Питання відірваності від життя та мотивації до пізнання, які до війни були проблемами, за такого підходу щезає. Наприклад, підлітки з величезним інтересом дізнаються про те, як розпізнавати фейки, бо це нині стосується кожного.
Тимчасово дорослі мають змінити погляд на якість освіти. Це більше не сума знань, які вдалося передати учням, а психологічно сприятлива атмосфера, чи є в дітей відчуття приналежності, чи знижується рівень стресу під час навчання, чи переходить у хронічну форму. Якщо учень щось не пам’ятає нині, але не має психологічного дискомфорту, це не показник, що школа недопрацювала. Коли гострий стрес минає, найчастіше з’ясовується, що дитина краще, ніж раніше запам’ятала нове. Якщо ж додатково працюють над прогалинами, «нашпиговують» знаннями, але при цьому стрес переходить у хронічну фазу, таким учням навчатися буде згодом значно важче.
5. Учням доведеться діяти, як дорослим
Освіта точно більше не буде однаковою для всіх. Як остаточно складеться новий формат, ми дізнаємося років за три після перемоги. Не буде стабільною. Скажімо, раніше був фразеологізм «пішли, як діти в школу». Тобто те, що хлопчики та дівчатка навчаються в класах, сприймалося так само звично, як зміна дня і ночі. Тепер це вже не так. Освітнє середовище доведеться відновлювати. Але не лише стіни зруйнованих шкіл маємо відбудовувати, а саме середовище, яке розвиває дитину. Освіта більше не має права бути консервативною, інерційною, інакше буде лише формальністю.
Натомість освіта має давати учням життєспроможність, гнучкість мислення, стійкість, давати поєднання навичок критичного мислення та навичок роблення, вміння втілити ідею в реальний матеріал.
Нові технології із забавки швидко стають серйозними інструментами. Наприклад, ігри — симулятори боїв, здавалося б, справа для підлітків. Але нині у віртуальній реальності вже тренуються військові. Американські потужні військові симулятори дають змогу відтворити ландшафт умовного театру бойових дій до сорту трави, яка там росте, потужності вітрів, до найдрібніших елементів. Розраховується траєкторія кожної випущеної кулі. Такі заняття обертаються швидшими, ніж без них, військовими операціями, меншими втратами, усвідомленням наперед слабких місць та потенціалів. Саме до такого гнучкого світу має бути готовий сучасний учень, який вже в шкільні роки може практично опановувати те, що приносить реальну користь не лише йому, а всій країні. Як ніколи постає питання не просто про підготовку до заробляння грошей, а про внесок у суспільство, у порятунок та розбудову Батьківщини. Підлітки та молодь близько до серця сприймають такі виклики. Учні перестають бути дітьми, які усунені від дорослих справ та лише вчаться і розважаються. Вони можуть бути пліч-о-пліч із дорослими. Вони можуть допомагати військовим, медикам, рятувальникам, ученим.
Освітні інституції не раз в історії ставали центром новацій. Старшокласники мають бути готові до ситуацій, де їм доведеться не лише навчатися, а й творити, діяти як дорослим.
Джерело:https://osvitoria.media/experience/osvita-nikoly-ne-bude-takoyu-yak-do-vijny-mykola-skyba-pro-ostanni-osvitni-tendentsiyi/
