1. «От герой! Утік від цуценяти»
Сарказм – не найкращий спосіб донести щось до дитини. Малюк, якщо почує«Ось молодець, розбив чашку!»,повірить, що його за щось хвалять, і потім гірко розчарується, коли дізнається правду. Такий перепад настрою може бути болячим та зменшить довіру до батьків.
А більш старша дитина зрозуміє, але звикне шукати сарказм у похвалі. Такі люди у дорослому віці не вміють приймати компліменти. Кажуть, наприклад: «То не очі в мене красиві, а я їх так підфарбувала. Ні, проєкт вдалий не через мою компетентність, просто пощастило».
2. «Не злись на брата!»
Дитина просто не може виконати такий наказ. Адже люди не обирають, що відчувати. Вибір лише в тому, що робити зі своїми почуттями. Тож можна попросити: «Не бий брата», якщо є такий ризик. Але кожен має право на власні переживання. Дитина, яку регулярно переконують, що її почуття не правильні, відчуватиме, що вона сама гірша за інших. До того ж не розуміє, що таке особисті кордони: їй здається, що батьки мають право контролювати її почуття.
У неї кілька шляхів. Перший: силою волі придушувати будь-які негативні прояви почуттів. Такі люди здаються згодом неемоційними, кам’яними, а притлумлений гнів чи сум обертаються психосоматичними хворобами.
Другий спосіб: ще й навіювати собі протилежні почуття. Тоді людина здається іншим фальшивою, втрачає здатність бути спонтанною, не розуміє сама себе, а все це заважає почуватися щасливим, щоб не сталося.
Третій: вважати себе «поганим», соромитися, мати занижену самооцінку, озлобитися.
3. «Я знаю, насправді ти не хотів вдарити сестру»
Хотів! Коли ми злимося, такі агресивні бажання зринають у свідомості. Справа лише в тому, чи дозволяє собі дитина битися. Та навіть якщо не хотів, звідки вам знати краще, ніж власнику думок та почуттів? Тут усе, як у попередньому варіантові, але ще й привчає хлопчика чи дівчинку перекладати відповідальність на інших. Не треба бути адвокатом дитини. Варто просто навчити її регулювати свої реакції.
Знаєте тих, хто завжди каже: «Це ти мене змусила так кричати»? До слова, якщо цю фразу сказати дитині, це значно більш токсичний варіант того ж самого меседжа.
4. «Добре, але можна краще»
Це – спосіб знецінити успіхи, змусити сумніватися у чужих оцінках. Як дитині реагувати, якщо у першій частині фрази похвала, а у другій — критика. Такі висловлювання заплутують. Учень, навіть якщо перемагає у змаганні, починає думати: «Це випадковість» або «Я міг показати кращий результат, ніж цей».
Дарма вважають, що така похвала мотивує старатися краще. Якщо постійно перебувати у сумнівах, навпаки, втрачається сенс чогось прагнути, адже здається: дорослі ніколи не будуть задоволені, завжди знайдуть, до чого причепитися.
Звісно, не варто хвалити за те, що вийшло не дуже. Підбадьорювати можна словами: «Ти гарно старався. Наступного разу вийде краще». Якщо ж, результат є: приміром, дитина отримала 12 балів, не знецінюйте жодними сумнівами. Вмійте порадіти за сина чи доньку.
5. «Ти такий смішний!»
Зазвичай той, що каже, милується дитиною. «Так смішно розмовляєш», «голосочок, як у дівчинки», «кумедні щічки». Що старший хлопчик чи дівчинка, то швидше зробить паралель: кумедно значить наді мною будуть сміятися. А значить мені є, чого соромитися. Ось так з гарними намірами можна знизити самооцінку.
6. «Та що з тобою не так?!»
Уявіть: значуща доросла людина, від якої дитина у всьому залежить, каже, що з дитиною щось не так. Уявили? Так от, дитина одразу вірить та засвоює це. Проте не може пояснити що саме з нею не так або спростувати цю думку. Адже у дитини ще немає достатньо життєвого досвіду і знань. Інколи це може перерости у позицію: «Я недостатньо гарна людина». Звісно, така людина не зможе розвинути любові до себе та адекватної самооцінки.
Джерело:https://osvitoria.media/opinions/vy-rujnuyete-samootsinku-dytyny-13-fraz-yaki-treba-zabuty/
