Особливість розуміння людини вимагаює нашого уважного розуміння та осмислення.

Сьогодні, як за часів Діогена, питання “пошуку людини” з ліхтарем набуває особливої актуальності.

Ми звикли вважати, що людина – це щось, що само собою зрозуміле і не потребує визначень, пояснень та описів.

Насправді це далеко не так.

У різних культурах і цивілізаціях, різних історичних етапах розуміння людини істотно відрізняється.

В XXI столітті хтось визначає людину з точки зору релігійної антропології, інший з концепції людини у її етнічних та культурних традиціях, дехто дотримується гуманістичної лінії, а хтось пропонує постмодерну «пост-людину».

Одні розуміють під «людиною» одне. Інші – інше.

Але осмислення природи, сутності та ідентичності людини залежить від того світоглядного коду, який утвердився у кожному конкретному суспільстві.

Античний світ розумів людину, як здатну мислити та перебувати лише в упорядкованому суспільному просторі, зразком якого є “поліс” і де діють людські закони, що визначають норми духовної та матеріальної культури. І саме це відрізняло людину від інших видів.

Мислення зближало людину з богами. Тіло – з тваринами.

Володіння цими обома якостями ставило людину в центр світобудови, робило її “посередником” між матеріальне з нематеріальним світами.

Різні релігії також мають різне уявлення про фундаментальну структуру людини.

Як, наприклад, безсмертя душі в немонотеїзмі, яке розуміється як її існування до здобуття фізичного тіла і після смерті та теоретична можливість людини перетворюватися на різні тіла, зокрема і нелюдські.

Чи то земне життя безсмертної душі, як місце її вирішального випробування, що притаманно монотеїзму.

Християнство сформувало розвинене вчення про структуру людини, її природу та її душу – створення Богом людини вільною, яка має право вибору між добром і злом.

А це робить саму природу людини, пов’язаною з мораллю. Адже кожна дія людини є вирішенням проблеми добра і зла – вона у будь-якій ситуації вибирає або зло, або благо.

Уявлення про людину в епоху Відродження вперше народило концепцію гуманізму, в якій гідність людини і її воля тлумачаться в дусі співприродності Богу.

Кальвіністська теорія розуміння «первородного гріха» базувалася на визначенні “злої природи” людини.

(На якій до речі побудована політична філософія Томаса Гоббса з її знаменитою тезою “homo homini lupus est” та закликом створити Державу-Левіафана, аби приборкати природне зло в людині).

Людина Нового часу це вже радикально інше розуміння- коли вона була позбавлена божественного виміру, а її самостійне буття спочатку поставили під сумнів, а потім зовсім відкинули, як “не підтверджене науковими даними”.

Атеїстичне уявлення взагалі вважає переважним тваринний тілесний початок людини, а вона сама як вид тлумачиться як стадія еволюції тваринного світу.

А в основі еволюції видів, лежить “боротьба за виживання”, де виживають найсильніші, здатні адаптуватися до навколишнього середовища та умов, що постійно змінюються.

Маємо основні напрями психології. Фізіологів, біхевіористів, психоаналіз та гештальт-психологію.

Утилітаризм. Гедонізм. Прагматизм.

Ліберальну “свобода для” та “свобода від”.

Марксистське розуміння людини як не біологічної, а класової істоти.

Надлюдину Ніцше.

Расову антропологія націонал-соціалізму.

Індуїстську теорію кастового походження людей.

Гендерні теорії щодо людської статті не як вродженої властивості, а як результат впливу соціального середовища та виховання.

Чи позбавлену чіткої видової ідентифікації людини постмодерну, яка відкриту різноманітним мутаціям.

Так, що таке людина?

Автор Сергій Чаплигін, сторінка Фейсбук